Г. Г. Маркес. “Сто років самотності”. “Магічний реалізм” у творі.

Габріель Гарсіа Маркес. Роман «Сто років самотності».

«Магічний реалізм» – це реалізм, у якому органічно поєднуються елементи реального та фантастичного, побутового та міфічного, дійсного та уявного, таємничого. Магічний реалізм притаманний передовсім латиноамериканській культурі.

Ознаки “магічного реалізму”. 

  • звернення до народного міфологізму;

  • широке змалювання національних традицій;

  •  переплетення чарівного та побутового, реального;

  • поєднання історії та сучасності.

Першоджерелом міфологічного й фантастичного начал у Ґарсія Маркеса є народна культура прикарибської зони Колумбії, де змішалися європейські, індійські й африканські традиції у своєму варіанті побутового народного католицизму. У романі «Сто років самотності» вільно обертається безліч міфообразів і міфосюжетів, що становлять найглибинніший шар образно-символічної структури роману. Передусім, це ідея й образ земля обітованої — земного раю, у якому живуть спочатку безгріховні, як Адам і Єва, першопредки, — раю до пізнання і падіння, саме через це тут ніхто ще ніколи не вмирав. Далі відбувається перше вбивство (сюжет Каїн — Авель) — це гріхопадіння. Типові для міфології шлюб засновників роду — двоюрідних брата і сестри Хосе Аркадіо й Урсули, першопредків, що жили як брат і сестра, потім — переселення й пошуки нового місця, щоб закласти родовий будинок (мотив вигнання Адама і Єви, які пізнали заборонений плід, і покарання Каїна). Типовим є міфомотив віщого сну із вказівкою місця закладання будинку, як і мотив «нерозчутих слів»,— Хосе Аркадіо чує якусь назву, що неясно звучить: йому вчувається «Макондо», так він і називає селище.

Ґарсія Маркес не використовує легенди чи перекази. Але кінцівка роману нагадує уявлення ацтеків про історію всесвіту. «Відповідно до космогонічних міфів ацтеків, в історії всесвіту, створеного богом-творцем Тлока-Науаке, змінюють один одного світові періоди, або цикли; їх було вже чотири; кожен із циклів закінчується катастрофою — світова пожежа, буря, голод (послідовність їх за різними джерелами різна). Сучасний період теж повинен закінчитися загибеллю світу».

Використовуючи різні джерела й поєднуючи їх у своєрідному річищі колумбійської дійсності, трансформованої в народній уяві, Ґарсія Маркес зумів торкнутися окремих архетипів народної свідомості. «Письменник використовує міфологічні й казкові мотиви як своєрідний підтекст, що дозволяє надати епічної масштабності образам героїв, вивести їх за межі вузьконаціональних рамок»,— відзначав літературознавець В. Столбов. Справді, фантастичний дощ, що безперервно йшов у Макондо протягом чотирьох років, дощ із жовтих квітів, чарівні речі цигана-ворожбита Мелькіадеса, який знає все на світі і, певною мірою, є одним із основних героїв роману, бо від нього ширяться події в Макондо; з розшифруванням книги — історії Макондо, написаної ним, закінчується саме селище Макондо,— ці й подібні образи справді надають роману Ґарсія Маркеса широкої масштабності, епічного характеру.

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s