Зелена пір’їнка для Мілаши. (випадок)

Наша ріднесенька Емілія-Мілаша

ЗЕЛЕНА ПІР’ЇНКА ДЛЯ МІЛАШИ

( присвячую моїй “квіточці”- онуці Мілашці )

Сьогодні субота. Про це Мілаша знала, тому що мамуся не штурхала її злегка, як завжди, говорячи: «Прокидайся, сонечко, у садочок…». Вихідний день. Чи любить Емілія (це «доросле» ім’я Мілаши, яке вживає бабуся, коли на неї сердиться або хоче серйозного спілкування) вихідний? Мабуть і так, і ні. Так, тому що не лягатиме спати вдень, а гратиметься скільки заманеться. А ні, бо треба добряче почекати, коли хтось вийде на подвір’я та складе їй компанію. Отож, сьогодні субота.

Мама, як завжди скаже, що їй треба прибрати у квартирі, готувати обід , що їй ніколи гратися в ляльки чи йти із Мілашою на вулицю. Як варіант- бабуся Зоя, що мешкає у сусідньому під’їзді. Вона менш зайнята, ніж мама (так думає Міла), а ще можна сподіватися на товариство дідуся, який часто-густо клопочеться в своєму гаражі, стругаючи, пиляючи, майструючи свої нові «ідеї».

…Погода розчудова, тому немає потреби затримуватися зранку під телевізором. Бо ці мультики, відео про ляльок, про кіндер-сюрпризи та нові «круті» іграшки за зиму набридли. Хочеться на сонечко, на гойдалку, на волю!

Мілаша похапцем випила чайок із «бутером» і прожогом із п’ятого поверху вибігла в двір. Хоча вона мешкала у великій багатоповерхівці та біля будинку було достатньо місця для розваг, зелено та зручно для діток. Пісочниця- улюблене місце Міли для очікування друзів. Вона роззирнулася довкола. Так і знала, що з дітей ще нікого немає. У всіх вранішні справи: сходити з батьками на базар чи до магазину, провідати рідню, застрягнути біля «телику». Та дівчинка звикла чекати. Вона занурилася у звичну справу: робити пасочки, «пригощати» свої іграшки дивними стравами із листя, піску, квітів… Вмовляти їх не шуміти, гратися чемно, бо вони-друзі. Міллі мауз – м’яка слухняна іграшка, яка вже майже п’ять років (саме скільки Мілашці) подружка для дівчинки. Одне, що змінилося-це нові пришиті  гудзики на суконці цього мишеняти. Бабуся разом із Мілашею оздобили новорічний костюм Мілі, коли гралися взимку у квартирі. Трохи занудившись, Міла пішла в «розвідку» по двору. Може хтось її побачить із вікна квартири і вибіжить гратися. Але навіть бабусь та дідусь не виглядали з балкону, не бачили, як нудьгує їх «квіточка» (так часто бабуся її називала, коли дуже-дуже була нею вдоволена).

Що це? Мілаша відчула, як щось прошурхотіло над головою, війнуло тендітним  подихом… Дівча завмерло, підняло голівку й … побачило кружляючу пір’їнку. Маленьку, пухнасту, дуже ніжну зелену пір’їнку. Такої дівчинка зроду-віку не бачила. Тільки білі, руді та … ,словом, ті, що губили кури за гаражами на пустирищі, коли паслися. А це така гарна! Зелена. Чия ж вона? Мілаша сіла на гойдалку, поклала пір’їнку на коліна та злегка розгойдалася. Чи я ж вона? Може піти у бабусі запитати? Мама точно дуже зайнята…”Піду”,-вирішила дівчинка. Швидко побігла  сходами до бабусиної квартири, постукала.

  • Мілашка, привіт, квіточка. Ти до нас?
  • Бабуся, глянь, що я знайшла,- і дівчинка розкрила свою маленьку долоньку.
  • Яка краса!- вигукнула бабуся.
  • Я знайшла її біля гойдалки. Хто її загубив?

Бабуся, обійняла онуку, повела до кімнати.

  • Давай подумаємо разом, – сказала, примруживши очі. -Може, киця?
  • Та ні, бабусю, не киця, – Міла хмикнула, піднявши брівки догори.
  • То мабуть цуценя якесь?-хитрувала бабуся.
  • Бабуся, ти що? Це ж пір’їнка! Вона може бути тільки у пташок. А я не знаю, яка пташка її могла загубити…
  • А давай подумаємо, а краще, погортаємо книжечку із малюнками, де є зображення пташок. Де моя «Енциклопедія»? – бабця почала оглядати полиці із великими яскравими книжками, які називала «Енциклопедіями».

Міла побачила, як бабуся Зоя дістала одну із книжок.

  • Ось вона. Зараз будемо дивитися.

Вони разом почали гортати сторінку за сторінкою, розглядаючи яскраві малюнки із буквами. Міла знала деякі букви-вони з мамою їх поступово вчили, чіпляючи магніти з літерами на холодильник. Але читати ще Мілаша не могла. Тому бабуся озвучувала підписи під зображеннями птахів, а онука розглядала колір пір’їнок.

  • Це не така пір’їнка. Це сіра… Я знаю, це голуби.
  • Правильно. А глянь на цей малюнок, – припрошувала бабуся.
  • Це синичка, така до нас на годівничку прилітала. Не її пір’ячко…
  • Може ця пташка? – запитала бабуся.
  • Та ні, це ж чорна, як у ворони, – дивувалася питанню бабусі Міла.- Вона зовсім не така, як моя.
  • Ось, ось! – аж підскочила з радощів Мілаша. -Така сама, як у мене. Вона! Це ж папуга, бабуся, глянь, папуга!

Дівчинка так дзвінко кричала, що дідусь вийшов із сусідньої кімнати.

  • Що сталося? Чому галасуєш?-запитав у Мілочки.
  • Дідусь, глянь… я знайшла…надворі…зелену пір’їнку. Це папуга.
  • Оце так диво! Точно як у папуги. Саме сьогодні  сусідів папуга Кешка вилетів із клітки на вулицю. Вони його шукали, проте він  не повернувся.  Не догледіли…, на волі папузі буде складно…, – міркував дідусь.
  • І що, він більше до них не прилетить? – поцікавилася Міла, притискаючи пір’їнку до грудей.
  • Мабуть, що ні.  Десь полетів мандрувати. Йому, можливо,  в клітці сумно було, ось і випурхнув на волю,- додала бабуся.
  • А пір’їнку він мені на пам’ять залишив? – Міла щиро глянула в очі бабусі та дідуся…
  • Так, нагадав, що пташки повинні бути на волі, в клітці їм не місце. Щоб ти про це всім розповіла, то пір’їнка дісталася саме тобі.- Бабуся погладила Мілашу по голівці.
  • Зрозуміло,- серйозно сказала дівчинка. -Я пташок у клітці тримати не буду, нехай літають…А пір’їнку я покладу у цю книжку, де папуга намальований. Тільки можна пізніше, я мамі і татові хочу її показати?
  • Бабуся схвально кивнула головою:
  • Гаразд, покажи. А книжку цю я тобі дарую, щоб батьки її тобі читали і щоб ти більше знала про пташок. А ти мені будеш про них розповідати: у кого яка пір’їнка. Домовилися?

Міла взяла велику книжку під назвою «Енциклопедія». Вона запам’ятала її назву, хоча чітко вимовити це слово з першого разу не змогла.

Трохи погортавши сторінки видання, Міла пішла на балкон і виглянула на подвір’я. Ура! Вона побачила свою подружку Аню. Нарешті буде з ким гратися. Бігти й негайно! Треба ж про папугу та зелену пір’їнку розповісти Ані, мамі, татові, Дані, якщо він вийде гратися, а ще…всім, кого побачить у дворі дому. Адже таке диво не з усіма трапляється. Зелену гарну пір’їнку знайшла саме вона…

Мілаша

2 thoughts on “Зелена пір’їнка для Мілаши. (випадок)

  1. Валентина 30.05.2017 / 07:19

    Дуже гарне оповідання вийшло!Яскраве,життєве,виховуюче і повчальне!Мудра й розумна бабуся і допитлива онука-це вже може бути цілий цикл оповідань.Продовжуй,Зоя Миколаївна!

    Подобається

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s