Г. Г. Маркес. “Сто років самотності”. Мотиви роману

Г. Г. Маркес. “Сто років самотності”. Мотиви роману.

Найяскравішим твором відомого латиноамериканського письменника Гарсіа Маркеса  став його роман «Сто років самотності».
У ньому розповідається про історію маленького містечка Макондо і родину Буендіа, що його заснувала. Автор у символічній формі відтворює історію Колумбії з другої половини XIX ст. до 30-х років XX ст.
У структурі роману можна виявити мотиви, які стають провідними на всіх його рівнях і складають основу твору.

Мотив самотності є в житті кожного представника роду Буендіа. Вони відрізнялись від інших людей самотнім виглядом, з яким з’являлись на світ. Це почуття відображається у крейдяному колі, яке малюють навколо полковника Ауреліано ад’ютанти, у відносинах між Хосе та Шлар Тернер, які «були не просто матір’ю та сином, а товаришами по самотності». І якщо хтось з мешканців не гине, то фіналом життя його стає абсолютна самотність. Наприкінці життя Хосе залишається один, Ребека самітня у своєму зруйнованому будинку, сліпота Урсули, усамітнення в лабораторії полковника Ауреліано, мовчазна відокремленість від інших Меме – ці герої наче приречені на відчуженість та самотність. Постійно повторюваний жовтий колір у романі є теж символом забуття, суму, божевілля.
З мотивом самотності тісно пов’язаний мотив смерті. Усі Буендіа помирають поступово один за одним, але їх смерть не стає для них порятунком від тяжкого життя, жаданим спокоєм. Їх загибель має відтінок якоїсь безглуздості: смерть Ремедіос, розстріл Аркадіо, загибель Ауреліано Хосе, таємничий кінець Хосе Аркадіо. Це відбувається тому, що заснування містечка Макондо починається із вбивства. І фінал зі смертю малої дитини не виглядає вже чимось непередбаченим.
Можна згадати і торбинку з кістками батьків Ребеки, яка з’являлась завжди в несподіваних місцях, поки її не замурували в стіну. Поступове знищення всієї історії Буендіа є характерним прикладом мотиву занепаду.
Автор постійно зміщує шари часу, то повертаючись у минуле, то забігаючи в майбутнє. У читача виникає відчуття існування невідомих сил, які ніби штовхають родину на руйнівну діяльність і наближають до трагічного фіналу.
Наперед відомо, чим закінчаться хімічні досліди Хосе Аркадіо: його «великі» відкриття викликають лише гірку посмішку. І нас вже не дивує, чому його зусилля марні, чому знецінюються гроші й не плодяться корови.
Передбаченою виявляється вся історія цих людей, які помилково вважають, що самі керують своїм життям. Занепадає й саме місто Макондо, яке руйнують то «бананова лихоманка», то злива.
Особливим у романі є мотив кохання. Автор вважає, що всі біди Буендіа походять з нездатності їх любити. Для них це почуття має спотворені форми: або як грубий вияв плоті, або як страх чи боягузтво, або як спопеляюча пристрасть. Навіть символ кохання в романі – Ремедіос Прекрасна – виявляється нездатною любити. Їй невідомо таке почуття, а її краса приносить оточуючим лише смерть.
У романі автор використовує мотиви з Біблії та Євангелія, античної трагедії, з творів Ф. Рабле та М. Сервантеса. Наприклад, герої твору біля двох років блукають у пошуках нового життя і знаходять його на березі річки, що схоже з вигнанням і блуканнями Адама і Єви. Знищення Макондо за гріхи нагадує своєрідний апокаліпсис – кінець світу, прив’язаний до каштана старий Хосе Аркадіо прикутого до скелі Прометея. У дусі Ф. Рабле розкрита ненажерливість Ауреліано Другого.
Головною ідеєю роману стає розкриття мотивів твору для ствердження об’єднання людей як протиставлення самотності, занепаду та смерті. А їх відсутня солідарність тільки пояснює невміння любити.
Роман «Сто років самотності» – це твір-попередження нащадкам, заклик до нових пошуків і боротьби за нове життя.

Г. Г. Маркес. “Сто років самотності”. “Магічний реалізм” у творі.

Габріель Гарсіа Маркес. Роман «Сто років самотності».

«Магічний реалізм» – це реалізм, у якому органічно поєднуються елементи реального та фантастичного, побутового та міфічного, дійсного та уявного, таємничого. Магічний реалізм притаманний передовсім латиноамериканській культурі.

Ознаки “магічного реалізму”. 

  • звернення до народного міфологізму;

  • широке змалювання національних традицій;

  •  переплетення чарівного та побутового, реального;

  • поєднання історії та сучасності.

Першоджерелом міфологічного й фантастичного начал у Ґарсія Маркеса є народна культура прикарибської зони Колумбії, де змішалися європейські, індійські й африканські традиції у своєму варіанті побутового народного католицизму. У романі «Сто років самотності» вільно обертається безліч міфообразів і міфосюжетів, що становлять найглибинніший шар образно-символічної структури роману. Передусім, це ідея й образ земля обітованої — земного раю, у якому живуть спочатку безгріховні, як Адам і Єва, першопредки, — раю до пізнання і падіння, саме через це тут ніхто ще ніколи не вмирав. Далі відбувається перше вбивство (сюжет Каїн — Авель) — це гріхопадіння. Типові для міфології шлюб засновників роду — двоюрідних брата і сестри Хосе Аркадіо й Урсули, першопредків, що жили як брат і сестра, потім — переселення й пошуки нового місця, щоб закласти родовий будинок (мотив вигнання Адама і Єви, які пізнали заборонений плід, і покарання Каїна). Типовим є міфомотив віщого сну із вказівкою місця закладання будинку, як і мотив «нерозчутих слів»,— Хосе Аркадіо чує якусь назву, що неясно звучить: йому вчувається «Макондо», так він і називає селище.

Ґарсія Маркес не використовує легенди чи перекази. Але кінцівка роману нагадує уявлення ацтеків про історію всесвіту. «Відповідно до космогонічних міфів ацтеків, в історії всесвіту, створеного богом-творцем Тлока-Науаке, змінюють один одного світові періоди, або цикли; їх було вже чотири; кожен із циклів закінчується катастрофою — світова пожежа, буря, голод (послідовність їх за різними джерелами різна). Сучасний період теж повинен закінчитися загибеллю світу».

Використовуючи різні джерела й поєднуючи їх у своєрідному річищі колумбійської дійсності, трансформованої в народній уяві, Ґарсія Маркес зумів торкнутися окремих архетипів народної свідомості. «Письменник використовує міфологічні й казкові мотиви як своєрідний підтекст, що дозволяє надати епічної масштабності образам героїв, вивести їх за межі вузьконаціональних рамок»,— відзначав літературознавець В. Столбов. Справді, фантастичний дощ, що безперервно йшов у Макондо протягом чотирьох років, дощ із жовтих квітів, чарівні речі цигана-ворожбита Мелькіадеса, який знає все на світі і, певною мірою, є одним із основних героїв роману, бо від нього ширяться події в Макондо; з розшифруванням книги — історії Макондо, написаної ним, закінчується саме селище Макондо,— ці й подібні образи справді надають роману Ґарсія Маркеса широкої масштабності, епічного характеру.

Габріель Гарсіа Маркес. “Сто років самотності”(стислий зміст).

Габріель Гарсіа Маркес. “Сто років самотності”(стислий зміст).

Роман нобелівського лауреата, колумбійського письменника Ґабрієля Ґарсія Маркеса, вперше опублікований іспанською 1967 року. Цю книгу вважають шедевром Ґабрієля Ґарсія Маркеса, метафоричним описом історії Колумбії або Латинської Америки.

                                            Стислий зміст

 

Переказ: Перед розстрілом, стоячи біля стіни, полковник Ауреліано Буендіа згадує своє дитинство, вечір, коли батько взяв його з собою подивитися на кригу. Рівне селище Макондо було тоді глухим закутком країни. Хосе Аркадіо Буендіа — великий мрійник, якого цікавлять незвичайні для нього і його односельців предмети — магніт, лупа чи підзорна труба, а то і крига. Ці речі «поставляє» йому мандрівний циган Мелькіадес. Непереборне бажання щось винайти, відкрити, заважає Хосе жити звичайним життям обивателя. Озброївшись навігаційними приборами і морехідними картами, які йому дав Мелькіадес, Хосе Аркадіо зачинився в маленькій кімнатці. Після лихоманливої роботи він прийшов до відкриття: Земля кругла, як апельсин. В Макондо всі вирішили, що Хосе з’їхав з глузду, але Мелькіадес, що несподівано з’явився у селищі, завірив жителів Макондо: невідане й нечуване ними відкриття вже давно підтверджено практикою. На знак захоплення розумом Хосе Аркадіо Мелькіадес дарує йому приладдя для алхімічної лабораторії, що повністю захоплює мрійника. Він хоче вирватись із захолустя Макондо і знайти більш підходяще місце, але Урсула підмовляє жителів селища нікуди не йти. Другий похід у «землю обітованну» не відбувається: Хосе залишається і весь свій азарт і запал переключає на виховання синів, Хосе Аркадіо-молодшого і Ауреліано. Від новоприбулих циганів Хосе дізнається про смерть друга Мелькіадеса від малярії. Урсулу пов’язували з чоловіком пута більш міцні, ніж кохання: спільні докори сумління. Вони були двоюрідними братом і сестрою. В роду вже були чорні смуги: від змішування рідної крові народився хлопчик з хвостом. Тому-то Урсула боялася інтимних стосунків з братом-чоловіком. Коли сусід молодят став насміхатися над довготривалою непорочністю дружини Хосе Аркадіо, принижений чоловік вбив кривдника списом свого діда. Після цього під страхом смерті Урсула віддалась Хосе. Через деякий час подружжю став з’являтись дух вбитого Пруденсіо Агіляра, тому й через докори сумління вони покинули старе селище і разом з іншими шукачами пригод пішли у мандри, щоб через 2 роки і 2 місяці блукань заснувати селище Макондо. Старший син Хосе підріс і став юнаком. Перший сексуальний досвід він зазнав із жінкою, що була значно старшою від нього, Пілар Тернера, але коли вона завагітніла, Хосе Аркадіо-молодший пристав до циганів і разом з молодою циганкою покинув селище. Шукати сина слідами циганського табору кинулася мати, Урусула, залишивши навіть маленьку Амаранту. Через 5 місяців вона повернулася: не наздогнавши циган, вона знайшла дорогу, яка пов’язувала селище з цивілізованим світом. Дитину Хосе Аркадіо-молодшого і Пілар Кернери Урсула і її чоловік прийняли у свою сім’ю, назвавши також Хосе Аркадіо. Ауреліано, що теж подорослішав, пророкував прихід нової людини. Це була сирота Ребека, родичка обох батьків, яка принесла з собою у спадок мішок з кістками: це були скелети її матері і батька. Через деякий час вся сім’я захворіла на безсоння. Від льодяників, що виробляли в сім’ї, заразилися всі жителі селища Макондо. Крім безсоння, всі стали забувати те, що знали, тому боротися із забудькуватістю стали за допомогою табличок на зразок: «Це корова, її потрібно доїти кожен ранок, щоб отримати молока, а молоко потрібно кип’ятити, щоб змішувати з кавою і отримати каву з молоком». Врятував усе місто Макондо від забуття якийсь чоловік, що приніс флакони з ліками пам’яті. Це був Мелькіадес, що повернувся з того світу. Як завжди, він приніс з собою незвичайне — дагерротипні платівки і фотоапарат. Адреліано знайомиться з дівчиною, яку бабка щоденно продає 70 -м чоловікам, щоб відшкодувати гроші за згорілий будинок, який ненавмисне підпалила дівчина. Ауреліано стало жаль дівчини, і він вирішив оженитися на ній, щоб врятувати від деспотизму бабки, але вранці не знайшов дівчини — вона разом з бабцею поїхала з міста. Через деякий час Ауреліано закохався в юну Ремедіос, доньку міського корехідора, але залишив свою цнотливість у Пілар Тернера, першої коханки свого брата. Названі сестри — Ребека і Амаранта — також були вражені, шипами кохання. Кохання Ребеки було взаємним, Пьєтро Креспі готувався стати її чоловіком, проте Амаранта була готова на все, щоб розстроїти цей шлюб, бо також кохала Пьєтро. Ауреліано Буендіа і юна Ремедіос Москоте обвінчалися. Перед цим помер циган Мелькаідес, смерть якого важко сприйняв Хосе Аркадіо Буендіа-старший. Щоб він не розгромив все навкруги, його прив’язали до каштану. Після безумства він затих, але залишався прив’язаним. Пізніше над ним побудували пальмову навісу, щоб захистити від сонця і дощу. Юна Ремедіос Москоте піклувалась про старого Хосе, прив’язаного до дерева, вважала за свого старшого сина дитину чоловіка від Пілар Тернера, але недовго: вона померла, не доживши до пологів своїх близнят — екстракт опія, який Амаранта готувала для своєї суперниці Ребеки, потрапив до кави Ремедіос. Після довгої відлучки повернувся Хосе Аркадіо, старший син Урсули, що покинув дім разом з циганами. Морський вовк, що потрапляв у різні пригоди, знайшов пристанок в Макондо, оженившись на Ребеці, що змінила своє ставлення до чоловіків: її тепер приваблювала мужність «суперсамця» Хосе Аркадіо, а не поважність «чахлика» Пьєтро Креспі. Тепер у Амаранти був вільний шлях до серця Пьєтро Креспі. Урсула, мати Амаранти, була ошелешена рішенням Амаранти і Креспі оженитися, та й голова сім’ї — Ауреліано — був не в захваті від цього, сказавши: «Зараз не час думати про одруження». Самому же Ауреліано сім’я Москоте пропонувала замість їх померлої доньки Ремедіос будь-яку з шістьох незаміжніх дівчат з родини. Тесть, корехідор Макондо, Аполінар Москоте пояснив Ауреліано, хто такі ліберали і консерватори.            Цитата: З його пояснень витікало, що ліберали — «це масони, ниці люди, що стоять за те, щоб відправити священників на шибеницю, ввести громадянський шлюб і розлучення, встановити рівність прав законнонароджених і незаконнонароджених дітей та, скинувши верховний уряд, розпорошити країну — проголосити її федерацією. На противагу їм консерватори — це ті, хто отримав правління безпосередньо від самого Господа Бога, хто обстоює стійкий суспільний лад і сімейну мораль, захищає Христа, підвалини влади і не хоче допустити, щоб країна була розшматована». Переказ: В Макондо відбулися вибори, під час яких населення проголосувало 50 на 50 за лібералів й консерваторів, але корехідор Аполінар Москоте підробив результати, не криючись від зятя Ауреліано, чим змінив його ставлення до влади і консерваторів. За чистою випадковістю Ауреліано йде на прийом до лікаря Аліріо Ногере, який був законспірованим терористом-федералістом, що здійснив втечу з каторги. Між лікарем і Ауреліано відбувається суперечка, в якій Ауреліано за схильність лікаря до терору називає м’ясником. В країні вже 3 місяці йшла війна, але в Макондо про це знав лише корехідор Аполінар Москоте. Потім в містечко прибув гарнізон на чолі з капітаном. Ауреліано стало зрозуміло, що тепер влада корехідора Аполінара Москоте фіктивна, всім керує капітан, що вчиняє насильницькі дії та побори з населення. Без суду і слідства вбито доктора Ногере, загинула безневинна жінка. Ауреліано разом з друзями вчиняє заколот, помстившись за жінку і Ногере. З тих пір Ауреліано стає полковником Ауреліаном Буендіа. Залишаючи містечко, він передає правління в руки Аркадіо-молодшому. Але Аркадіо встановлює в місті жорстокі порядки. За слова Аполінара Москоте «Ось він — їхній ліберальний рай» Аркадіо розтрощив будинок корехідора, висік його доньок, а самого Аполінара збирався розстріляти. Під час підготовки до страти прибігла розлютована мати Урсула, яка батогом відшматувала сина, визволила Аполінара Москоте і всіх колодників. З того часу містом керувати стала Урсула. Амаранта, що так домагалася Пьєтро Креспі, відмовила йому. Засмучений жених перерізав вени. Амаранта до кінця життя носитиме на обпеченій руці чорну стрічку як пам’ять про загиблого. Заколотників розбивають урядові війська. Макондо взято штурмом. Аркадіо розстрілюють. В останні хвилини він думає про вагітну дружину й маленьку доньку. Узято в полон полковника Ауреліано Буендіа. Перед розстрілом його врятовує Хосе Аркадіо, чоловік Ребеки. До Ауреліано Буендіа приєднуються солдати з розстрільної команди і стають в ряди заколотників. У цей час хтось вбиває Хосе Аркадіо, і Ребека після смерті чоловіка замикається в собі. До Урсули приходило багато жінок, що просили охрестити їхніх хлопчиків, батьком яких був Ауреліано Буендіа. Усього їх було 17. Ауреліано Буендіо повертається до свого міста переможцем. Революційний трибунал приговорює до розстрілу генерала Монкада, який перед карою говорить полковнику Ауреліано Буендіа: Цитата: «Мене засмучує, — продовжував генерал Монкада, — що ти, ти, котрий так ненавидів професійних вояк, так боровся з ними, так проклинав, тепер сам уподобився їм. І ні одна ідея в світі не може служити виправданням такої ницості». Переказ: Політики-ліберали, що приїхали до Ауреліано Буендіа, просили підписати угоду про відмову від основних принципів своєї програми, на що Ауреліано відповів: Цитата: — Це означає, — посміхнувся полковник, коли читання закінчилося, — ми боремося лише за владу. — Ми внесли ці поправки в нашу програму з тактичних міркувань, — заперечив один з делегатів. — Тепер найголовніше — розширити наш електорат в народі. А там буде видно. Переказ:Через деякий час Ауреліано Буендіа підписує цей документ, присуджує до страти свого друга Герінельдо Маркеса, що осмілився заперечувати полковнику і вважати його зрадником революційних ідеалів.І все ж таки Ауреліано Буендіа не страчує Герінельдо Маркеса, а сам стріляється, але залишається живим. Цей вчинок частково виправдав Ауреліано Буендіа в очах людей.Підростають онуки Урсули: Ауреліано II і Хосе Аркадіо II. У Ауреліано II — дружина Фернандо і коханка Петра Котес. Де б не з’явились Ауреліано II і Петра Котес, спочатку їхні кролики, а потім і рогата худоба починають неймовірно розмножуватись. Таким чином Ауреліано II розбагатів, назло пробабці Урсулі оклеїв будинок грошима, а коли прибирали та білили стіни після цього марнотратного неподобства, розбили скульптуру Св. Йосифа, в середині якої знайшли цілу купу золотих монет. Полковника Ауреліано Буендіа нічого не цікавить: він відійшов від політики, живе тим, що у своїй лабораторії-майстерні виготовляє золотих рибок, виручає гроші — золоті монети, з яких знову виготовляє рибок. В його діях немає змісту, але він залишається знаменням заколоту. Президент країни на честь чергової річниці Неєрландського перемир’я виголошує відсвяткування ювілею полковника Ауреліано Буендіа. На день народження батька приїжджають 17 синів Ауреліано від 17 різних жінок. Під час меси падре накреслює кожному з них попелом хрест на лобі, який нічим не змивається. З легкої руки одного з синів Ауреліано в місто прийшла залізнична станція разом з потягами і залізною дорогою. Іноземці грінго почали відбудовувати «своє» місто, насадили бананові плантації. Від Ремедіос Прекрасної йде приваблюючий запах, що призводить до ошелешуючих дій будь-якого чоловіка: стали поговорювати, що Ремедіос наділена здібностями приносити смерть.

Цитата:

«Але для того, щоб підкорити Ремедіос Прекрасну і навіть зробити себе невразливим для пов’язаних з нею небезпечностей, було б досить первісного і простого почуття, як любов, але саме цього нікому не приходило в голову».

Переказ: Ремедіос не була здатна ні до якої хатньої роботи, і …«вона стала блукати в пустелі самотності».

Цитата:  — Мені ніколи не було так добре. Тільки-но Ремедіос Прекрасна вимовила ці слова, як Фернанда відчула, що ласкавий сяючий вітерець вириває у неї з рук простирадла, і побачила, як він розправив їх у повітрі… Амаранта ж відчула таємниче колихання мережив на своїх спідницях і в ту хвилину, коли Ремедіос Прекрасна стала возноситися, учепилась за свій кінець простирадла, щоб не впасти. Лише одна Урсула, майже зовсім сліпа, зберегла ясність духу і зуміла розпізнати природу цього нездоланного вітру — вона залишила простирадла на милість його осяйних струменів і дивилася, як Ремедіос Прекрасна махає їй рукою на прощання…»

Переказ: Місто змінювалося, все більше заполонили його чужинці. Одного разу всі 16 синів Ауреліана, відзначені знаком хреста, були вбиті. Батько хоче помститися за них, шукає гроші, що заховала мати з розбитої скульптури св. Йосифа. Дочка Фернанди Меме закохалась у простого ремісника Маурісіо Бабілонью. Коли він мав з’явитися, все заполоняли жовті метелики. По дорозі на таємне побачення з Меме Маурісіо поранено у спину, він стає калікою, але не видає свою кохану. Меме відсилають подалі від дому. Через деякий час монашка приносить кошик для Фернанди: у ньому знаходиться маленький син Меме. Почалася серія забастовок і заворушень у банановій кампанії. Очолює боротьбу з хазяями Хосе Аркадіо II. Урсула думає: «Схоже, що все в світі йде по колу». Військові приходять арештувати Хосе Аркадіо II, але в лабораторії, де сидів Хосе, його не побачили, хоча дивилися на те місце, де сидів заколотник. Хосе Аркадіо II починає вивчати пергаменти — записи цигана Мелькіадеса, який перед смертю жив у цій кімнаті. У місті після розстрілу трьох тисяч робітників-страйкарів почався дощ. Стара Урсула передвіщає, що цей дощ без упину скінчиться лише після її смерті. Хосе Аркадіо II вважають безумцем, але він зміг скласти таблицю криптографічних малюнків. Ауреліано Другий і Аркадіо II помирають майже одночасно, їх ховають, переплутавши могили. Ауреліано, син Меме, продовжує розшифровку пергаментів. Будинок Буендіа занепадає, його навіть починають точити руді мурахи. Поступово не своєю смертю відходять численні члени клану Буендіа. Залишається Ауреліано, син Меме, що розшифровує тайнопис Мелькіадеса. Він навіть не помітив, що хлопці утопили його родича Хосе Аркадіо і вкрали 3 мішки золотих монет з кладу, захованого зі скульптури св. Йосифа. Через деякий час додому повертається двоюрідна сестра і одночасно тітка Ауреліано, Амаранта Урсула, разом з чоловіком Гастоном, якого привела на тонкому повідку, пов’язаному навкруг шиї обранця. Амаранта Урсула і Ауреліано стають коханцями, Гастон покидає дружину, їде до Брюсселя. Амаранта Урсула народжує від Ауреліано дитину: хлопчика з свинячим хвостиком — повторюється історія сім’ї. Після пологів і кровотечі Амаранта Урсула вмирає. Коли Ауреліано після страждань приходить до свідомості, починає шукати дитину. У кошику знаходить лише оболонку малюка, якого заїли мурахи.

Цитата:  «Ауреліано неначе зацепенів. Але не від подиву й жаху, а тому, що в надприродню мить йому відкрились останні ключі шифрів Мелькіадеса, і він побачив епіграф до пергаментів, що були приведені в повну відповідність з часом і простором людського світу: «Перший в роду буде до дерева прив’язаний, останнього в роду з’їдять мурахи». «Він зрозумів, що вийти з помешкання йому вже не вдасться: за пророцтвом пергаменту місто-привид буде зметено з обличчя землі ураганом у ту саму мить, коли Ауреліано Бабілонья закінчить розшифровку пергаменту, і записане ніколи не повториться, бо тим родам людським, що приречені на сто років самотності, не судилося з’явитися на Землі двічі».

Джеймс Джойс. “Джакомо Джойс”

ЯДжеймс Джойс. “Джакомо Джойс” (аналітика твору-тези)

Матеріал до уроків

«Джакомо Джойс» ( англ.  Giacomo Joyce) — психолого-автобіографічне есе  відомого ірландського письменника Джеймса Джойса, що написане в 1914 році і складається з 16-ти сторінок у довільній формі; твір вважається одним із найкращих зразків малої модерністської прози. Опублікований посмертно у  1968 році.

Реальною основою сюжету була пережита письменником закоханість в Амалію Поппер, його ученицю. Фрагменти, з яких складається есе, фіксують окремі миті цих любовних взаємин.

Аналіз психології людини в творі Джеймса Джойса “Джакомо Джойс”

Твір Д. Джойса «Джакомо Джойс» за жанром – психологічне есе, яке характеризується невеликим об’ємом та індивідуальними думками і враженнями автора з якогось питання. У всіх творах ірландського письменника автор зосереджується на зображенні внутрішнього світу людини, на її думках і почуттях.

Джакомо» написаний у 1914 році й розповідає про події, які відбувалися з самим автором, коли він заробляв собі на життя викладанням англійської мови. Реальна Амалія, дочка багатого промисловця, була ученицею Джойса.

Назва твору та деякі факти біографії дозволяють зробити висновок, що в есе автор сам стає літературним героєм. Але при цьому є в цьому творі й багато Домислених ситуацій для цілісності композиції.

Основою твору «Джакомо» є історія кохання героя до молодої дівчини. Свої спостереження за нею, думки, цитати з різних творів, спогади Джойс будує як фрагменти, як потік свідомості. І хоча розповідь має вигляд окремих уривків, складається уява про його неперевершену цілісність. Автор в есе зумів так поєднати деталі та штрихи, що вони злились у єдину картину людської душі.

Образ коханої дівчини подається автором через змалювання окремих деталей: «Бліде обличчя в ореолі пахкого хутра. Руки її сором’язливі і нервові. Вона посилає погляд у лорнет. Так: Зітхання. Сміх. Змах вій». Любов, як хвиля, поглинає обох закоханих. Картина людських взаємин передається через посмішку, торкання, поцілунок: «… щасливі слова на устах, щасливий сміх», «пучки холодні, тихі й рухливі… Дотик. Дотик». Автор виразно змальовує погляди, жести, які створюють картину взаємин: «… оливкове довгасте лице, спокійні лагідні очі», «… бачу її округлі темні очі, сповнені страждання». Герої майже зовсім не розмовляють між собою, за них це роблять очі, руки, серця: «Вона підносить руки, силкуючись застібнути на потилиці чорну серпанкову сукню. Але хоч як натужується, це їй не вдається… Я підношу руки, щоб допомогти, і її руки опускаються…».

Письменник часто звертається до цитування В. Шекспіра. У підтексті твору звучать відгуки сонетів і п’єс великого митця: «Тіло її не пахне: квітка без запаху»; «Ці бліді пальці торкалися сторінок, гидких і прекрасних». Мати героїні нагадує королеву Гертруду, а дочка – Офелію. Історія кохання, внутрішнє життя Джакомо сприймаються через цитування Біблії: «Стелять мені під ноги килими для Сина Людського»; «Не плач за мною, о Діво єрусалимська»; «Господь сказав: У своїй біді шукатимуть мене ретельно. Ходіть, до Господа повернімося».

Часто у творі звучить мотив смерті й кладовища. Він наче віщує героям розлуку: «Тут гробівець її родаків, чорний надмогильний камінь, безнадійна тиша… Гробівець її родаків і її самої також… Не помирай!» Це заклик до коханої зберегти живу душу, усвідомити вічне життя. Але подих смерті торкається героїв. Дівчина залиша світ. Та Джакомо усвідомлює, що треба жити далі, незважаючи на обставини, жити і кохати.

Потік свідомості у психологічному есе Д. Джойса «Джакомо» сповнений метафор, порівнянь, недомовок і символів. Окремі деталі, відтінки та натяки дозволяють читачеві самому брати участь у створенні образів. Вони примушують нас мріяти, співчувати та замислюватися над проблемами людських стосунків.

У цьому творі втілена важлива для автора концепція неперевершеності людської особистості, її спроможність створювати чудовий індивідуальний світ, світ кращий, ніж духовно обмежена реальність.

Потік свідомості та аналіз психології у творчості Джеймса Джойса (тези)

Ірландський письменник-модерніст Джеймс Джойс – один із найскладніших авторів європейської літератури. Всмоктавши колосальний досвід Європи, він у своїх творах поєднує величезне інформаційне навантаження із зовні хаотичним станом людської душі. Він пише з помилками і майже не вживаючи пунктуацію. Сюжет у традиційному розумінні у нього відсутній. Стиль Джойса дістав назву “потоку свідомості”. Це прийом, при якому відтворюється весь обсяг одночасного, паралельного осмислення багатьох думок: від побутових, фізичних відчуттів і потреб до глибоких філософських роздумів без жодних виправлень чи цензури. Джойс прагне дати людині право на всі прояви її єства. У бутті собою він бачить шлях до свободи.
Головний висновок Джойсівської творчості в тому, що людина, яка б геніальна вона не була, не існує сама по собі; щастя й рівновагу вона знаходить лише у простих радощах життя – спілкуванні, взаєминах любові й поваги.
Автограф Джеймса Джойса
Автограф Джеймса Джойса (із листа Г.Ібсену)